Відомі люди

Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838–1918)

Народився 1838 році в м. Стеблів на Черкащині в сім'ї священика Семена Левицького. Закінчив Богуславське церковне училище, а потім Київську семінарію (1859 р.) і Київську духовну академію (1865 р.). Але після закінчення не став священиком, а вибрав педагогічну роботу – викладав в Полтавській духовній семінарії, в гімназіях Каліша, Оселедця, Кишинева.

Через цензуру друкувався за кордоном – в Галичині. Перші твори відправив до львівського журналу «Правда». Саме у Львові вийшла у 1872 році збірка «Повісті Івана Нечуя». Свої твори писав під псевдонімом Нечуй, який в 1909 роцу розкрила газета «Киянин». З того часу письменник почав писати під відомим нам ім'ям Іван Нечуй-Левицький. У 1885 році письменник вимушений був вийти на пенсію і переїхати до Києва. Помер відомий український письменник 2 (15) квітня 1918 року в бідності в Лукьянівській лікарні для самотніх людей.

В творчості Нечуя-Левицького Івана Семеновича визначенішою стає сатирична спрямованість: повісті «Афонський пройдисвіт» (1890), «Серед ворогів» (1893) і ін. Творча спадщина Нечуя-Левицького Івана Семеновича велика: він створив чимало повістей, розповідей, історичних романів, п’єс («На Кожумяках», «Маруся Богуславка», 1875), гуморесок, в яких відбилося життя кріпосної і післяреформної України (повісті «Хмари», 1874; «Над Чорним морем», 1890, і ін.).

Реалістична творча манера письменника формувалася під впливом Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, І. С. Тургенева, М. Е. Салтикова-Щедріна, А. Н. Островського. Творчість Нечуя-Левицького Івана Семеновича зіграла велику роль в розвитку українського соціального романа. У Стеблеві існує літературно-меморіальний Будинок-музей Нечуя-Левицького Івана Семеновича. В 1968 тут відкрито пам’ятник письменникові.

Дитинство та юнацькі роки

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.

Село Керелівка. Фото кінця 19-го ст..

Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей - старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.

У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.

В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила.

Батьківська хата в с.Керелівка.
Т.Шевченкo. Олівець. Вересень 1843.

В 1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця. Тут йому довелось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас утікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Втративши надію стати маляром Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця.

З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати. Рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком П. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.

У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. У 1832 році Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. У цьому ж році він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи.

У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Рання творчість

(1837-1843)

Тепер Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв. Український митець з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. У 1838 році Шевченко знайомиться з художником Штернбергом. У січні 1839 його зарахували пансіонером Товариства заохочення художників. У квітні цього ж року Шевченка нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. У 1840 році його нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".

Катерина. Олiя. (Лiто). 1842

Одночасно митця захоплює літературна творчість. У 1837 році була написана Шевченком балада "Причинна", у 1838 - поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському", у 1839 - поезія "Тополя", "До Основ'яненка". У 1840 році побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". У 1841 році вийшов альманах "Ластівка", де було вміщено п'ять творів Шевченка: баладу "Причинна", поезії "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", перший розділ поеми "Гайдамаки" - "Галайда", та окремим виданням вийшла поема "Гайдамаки".
У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "Циганка-ворожка". З під рук Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" - 1838, "Натурниця" - 1840 та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. У 1840 "Марія" - малюнок до поеми О. С. Пушкіна "Полтава", 1841 - до оповіданнь Квітки-Основ'яненка "Знахарь", Надєждіна "Сила волі", 1842 -"Зустріч Тараса Бульби з синами" до повісті "Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина", 1842 рік.
Захоплюючись театром Шевченко пробував свої сили і в драматургії. В 1842 році з'явився уривок з п'єси "Никита Гайдай", написаної російською мовою та була написана поема "Слепая". У 1843 році Шевченко завершив драму "Назар Стодоля". В 1844 році в Петербурзі окремим виданням вийшла поема "Гамалія".

Життя і творчість перед засланням

(1843-1847)

Автопортрет. 1843. Папір, туш.

Минуло чотирнадцять років з часу, коли Шевченко виїхав з України. 19 травня 1843 року Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну. Зупинився Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з Михайло Максимовичем, П.О.Кулішем та з художником Сенчило- Стефановським, з яким вони у 1846 брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в "Убіжище" біля Пирятина, а звідти до Мойсівки (тепер Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Я. Лукашевичем. Разом з ним Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 в селі Березівка письменник побував у П. Я. Лукашевича. У вересні Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці". На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів "Живописна Україна".
З Кирилівки їде на Березань , де пише вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасієва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польського поета. З жовтня 1843 Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М.Рєпніна, малює дітей В.Рєпніна, автопортрет. Пише поему "Тризна", яку присвячує Варварі Рєпніній. Тут він знайомиться з сестрами Псьол.
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом "Вірші Тараса Шевченка", переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Шевченко у селі Турівці в маєтку М. Маркевича.
Відвідав Київ і на початку 1844 виїхав до Москви. Тут він знайомиться з істориком О.М.Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію "Чигирине, Чигирине..." Із Москви Шевченко виїхав до Петербургу.
У лютому Шевченко повертається до Петербурга, щоб закінчити навчання в Академії мистецтв. З академічних робіт зберігся малюнок "Натурщик". Він ілюструє історичні праці Польового. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли шість офортів: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка" . У 1844 закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве..." та вірш "Гоголю". У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, та йому було присвоєно звання "некласного художника".
У кінці березня Шевченко виїздить до Москви , де зустрічається з Щепкіним, Бодянським .
У квітні 1845 року Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрічаеться з Максимовичем. Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі виконує кілька малюнків. У середині серпня Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує ряд пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії "Андруші".
У вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох". У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом "Три літа".
Наприкінці листопада поет їздив до Києва. Незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. В кінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава. Тут він написав "Заповіт". В січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві. Він познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся з Білозерським.

Собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд). Акварель. ( Жовтень 1846).

У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва. В січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. В березні жив в Седневі у А. Лизогуба.
Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку "Три літа".

Після арешту і на засланні

(1847-1857)

17 квітня 1847 року Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі" ("В.Кастомарову", "Чи ми ще зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок вишневий коло хати"). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа". Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті "Близнеці". Почалася солдатська муштра.
З перших днів Шевченко порушив царський наказ. Тут Шевченко пише нові вірши: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець", "А.О.Козачковському", "Полякам". У кінці 1847 відновлює листування з друзями й знайомими, зближається з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.
У першій половині 1848 в Орській Фортеці Шевченко написав чотири твори: "А ну мо знову віршувать", "У бога за дверми лежала сокира", "Варнак", "Ой гляну я, подивлюся...".
У березні 1848 Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки "Пожежа в степу", "Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення Раїм", "Спорядження шхун" (два малюнки), "Пристань на Сирдар'ї", та інші.
В осени 1849 експедиція повернулася до Оренбурга, де і залишився Шевченко опрацьовувати її матеріали.

Автопортрет. 1849. Папір, сепія.

23 квітні 1850 року Шевченка зарештували за доносом офіцера Ісаєва, але він встиг передати вірші та листи. Під час обшуку було знайдено листа Левицького про симпатії молоді до Шевченка. Поета відправили до Орська і там допитували. Згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався із знайомими.
Влітку 1851 Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, він здобув деяку можливість малювати.
Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Тільки 1857 році, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник".

Заповіт

Тарас ШЕВЧЕНКО Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

25 декабря 1845,
в Переяславі

Джерело www.kobzar.info