Історія

Археологічні дослідження останніх років доводять, що Донецька область належить до тих регіонів України, які були заселені в далекій старовині, починаючи з епохи палеоліту. У пізніший період тут жили в основному кочівники, скіфи, сармати, печеніги, половці і ін. Ученими-краєзнавцями доведено, що події, які відображуються в „Слове о полку Игореве”, відбувалися на території цього краю.

Монголо-татарські завоювання в Східній Європі привели до великих як політичних, так і демографічних змін. Під час підкорення Батиєм східно-європейських степів, населення, що уціліло, було прикріплене до Золотої Орди.

У ХI столітті в степовій зоні з'являються поселення. Проте цей процес виявився короткочасним. Після походів кримського хана Менглі-Гирея на Київ і в різні райони України в ХI ст., населенню степів довелося відступати в більш захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася назва "Дике поле", а в російській документації "Поле".

У XVI столітті під прикриттям замків на кордоні степу і лісостепу на берегах Сіверського Дінця поселяються українські козаки, які вступають на чергову службу, а також селяни-втікачі з Правобережжя України і з Росії. Одним з перших населених пунктів вважається Святогорський монастир, письмова згадка про який відноситься до 1642 року.

У ХVII столітті виключно вигідним для краю стає видобуток кам'яної солі. У 1676 році на соляних озерах виникає перше місто Донбасу - Соляне (Слов'янськ). У 1715 році будуються перші заводи солеварень на Донеччині - Бахмутський і Торський.