Календарні

Новий рік — свято, що вселяє в кожного жителя нашої зеленої планети відчуття чарівництва, щирої радості та віри у найкраще, навіть в чомусь радикальне. Практично всі народності світу святкують і від серця віддаються зачаруванню цього гучного, яскравого, глобального торжества, яке часом перевершує персональне святкування днів народження.

Новий рік вважається найдавнішим святом, чиї джерела починаються з часів існування Давнього Єгипету. Якщо для нас це свято асоціюється зі снігом, ялинкою і морозами, то в давні часи він фігурував як символ починань, пов'язаних виключно з природними явищами: річковими розливами, проростання пшениці та іншими атрибутами. На приклад, давній народ країни фараонів відзначав святкування Нового року в період розливом плодоносної ріки Ніл. Це був найважливіший період, коли відбувалося справжнє чудо — відроджувалися пересушені, майже безжиттєві пустелі.

Початок традиції новорічних подарунків поклало суспільство Давнього Риму, яке славилося особливою тягою до гучних, часом навіть скандальних святкувань. Новорічні веселощі продовжувалися протягом усієї ночі, в супроводі з веселими привітаннями і побажанням щастя, вдалого заміжжя, сімейного добробуту. Святкування Нового року не обходилося і без потішних моментів. На приклад, давньоримський імператор Калігула на перший день новорічного святкування виходив на головну площу міста, приймав подарунки від світської челяді... та записував, хто, коли, та скільки дарував, аби згодом мати можливість поквитатися з потенційними ворогами. Окрім цього, кожний патрицій мав піднести дарунок своєму патронові. Це було обов'язковим ритуалом і вважалося аналогом сплати обов'язкового податку.

Святкування Нового року згадується в історичних документах. Середньовічна Франція, на приклад, шанувала цю гучну, веселу подію ще до початку VIII століття, і була відома масовим різносортним збіговиськом людей, веселими танцями, шоу циганських віртуозів. Згідно деяких історичних даних, Новий рік відзначався на день нинішнього католицького Різдва — 25 грудня. У 1564 році король Франції Карл IХ видав наказ щодо переносу дати святкування на 1 січня, що і збереглося по сьогоднішній день.

Проте в різних державах Новий рік відзначався в різні часи. На приклад, на території Київської Русі Новий рік відзначався згідно зі звичаями язичницьких пращурів і наставав в момент пробудження природи — 1 березня. Проте з 1492 року Іоанн Васильович Третій видав наказ щодо чергового переносу урочистого святкування на перше вересня. Це мало досить просте пояснення: справа в тому, що саме осінь характеризувалася збором врожаю, зокрема — зернових культур. Цього дня цар прибував на площу білокам'яного Кремлю і вислуховував усі побажання та прохання народу, будь це боярин знатного походження або ж простий селянин чи рибалка.

Один іноземець так описував святкування Нового 1636 року на Київській Русі: на площі зібралося біля 20 тисяч дітей, жінок, чоловіків та похилих людей. Із собору вийшов Патріарх Всія Русі зі своєю церковною челяддю. Усі були одягнені в розкішне вбрання, обшите золотом. Кожний тримав в руці церковні книги Священного Писання, також у сріблі та золоті. З лівої сторони площі вийшов цар у супроводі своїх людей — бояр та вельмож. Цар підійшов до Патріарха, після чого вони поцілували один одного. Потім цар поцілував хрест Патріарха, а той побажав щастя і любові йому, його сім'ї, підданим і всьому народу. Навколо стовпилося безліч жебраків, калік, які кланялися царю і Патріарху і просили благословіння і милостині. Цього дня багато людей, які прохали потрапити до царських покоїв, отримували таку можливість, а їхні побажання та прохання записували та особисто доставляли самодержцеві.

Проте з 1699 року дата святкування Нового року знову помінялася. Про це подбав великий цар Петро Перший, який, повернувшись із подорожі по Європі, вирішив прийняти загальноприйнятий день святкування — 1 січня. Він писав: “В Росії рахують Новий рік по-різному, від цього числа припинити дурити людям голови і (наказую) рахувати Новий рік від 1 січня. А на знак доброго починання і веселощів, вітати один одного з Новим роком, бажаючи у справах добробуту і в сім'ї благоденства. На честь Нового року прикрашати ялинки, дітей забавляти, на санках катати з гірок. А дорослим людям пияцтва та мордобій на учиняти — для цього інші дні є.”

1 квітня – брехня всесвітня!

(Народна мудрість)

Кажуть, що сміх продовжує життя. Якщо це правда, то ми маємо неабияку можливість додати ще надцять років і до свого. Адже раз на рік, а точніше 1 квітня, існує неймовірний день! День сміху, коли можна без особливої перестороги покепкувати і зі своєї коханої половинки, і з суворого шефа на роботі, і просто над прохожими повз людьми. У цей день кожен хоче пожартувати над кимось, тож ніхто не застрахований від розіграшів, і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються.

Але чому саме 1 квітня? Що примушує усіх, навіть позбавлених почуття гумору, жартувати у перший квітневий день? На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри - Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели – адже її крики були лише обманною луною.

Ще одна гіпотеза пов'язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. За іншою версією, звичай жартувати 1 квітня, пов’язаний із перенесенням дати святкування нового року. Так, до другої половини XVI століття, європейський новий рік починався наприкінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за наказом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб позбутися старих традицій, їх стали називати «першоквітневими дурнями», стало модним їх розігрувати і висміювати. Пройшли роки, а традиція зустрічати перший день квітня жартами залишилася. Головне – щоб жарти були добрими і покращували настрій. Однак минуло багато часу, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят – 1 квітня. Інші ж сміялися над ними й називали "квітневими дурнями" або "першоквітневими рибами", бо вони легше за все ловляться на гачок. Ще досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

У деяких країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших – День дурня. Свято не внесене ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна вважати міжнародним, оскільки він з одинаковим успіхом відзначається й у Росії, і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході. У Сполучених Штатах його називають «святом серця, а не держави». А до нас, як припускають науковці, це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою – одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської – святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком.

Перші жартівливі неправдиві повідомлення з метою «пошити в дурні» широкі маси почали з'являтися в газетах ще у XVIII столітті, але стали майже обов'язковими цього дня у ХХ столітті. Попри те, що всі добре знають, що 1 квітня всі обдурюють усіх, надалі не бракує легковірних, які сприймають за чисту монету першоквітневі жарти у ЗМІ. І йдеться не лише про звичайних людей — на жарти «купуються» представники інших ЗМІ та найавторитетніші світові інформагенції, які поширюють «качку» світом.

Одним із кращих жартів Дня дурня є поширена 1983 року агенцією «Ассошіейтед Пресс» інформація саме про історію походження цього дня. АП повідомила з посиланням на дослідження професора історії Бостонського університету Джозефа Боскіна, що ця традиція народилася ще в часи Римської імперії, коли придворний блазень заявив імператору Костянтину, що дурні і блазні будуть краще правити імперією, ніж імператор. Імператор прийняв цей виклик і погодився щороку передавати владу дурням на один день — 1 квітня. Згаданий блазень на прізвисько Кугель став імператором і відразу ж видав указ, що цього дня в імперії дозволяється повний абсурд. Так народилася традиція 1 квітня, стверджував професор. АП не знала, що професор Боскін таким чином пожартував над агенцією. Тому впродовж квітня цю історію переказали з посиланням на АП багато американських та світових ЗМІ. Боскін лише через кілька тижнів зізнався, що пожартував. Бостонський університет змушений був вибачитися за його «жарт», а АП та десятки шанованих світових видань подали офіційне спростування.

Найвеселіше свято 1 квітня маємо і в Україні, але у нас його варто відзначати виключно в Одесі, так як Одеса завжди була, є і буде столицею гумору. Тільки тут можна отримати заряд оптимізму та гарного настрою аж до сонячного літа!

Однак і одеська Гуморина має свою історію: після закриття передачі «КВН» одеська команда придумує фестиваль сміху «Гуморину». З 1973 року День сміху супроводжується карнавальною ходою. Популярність свята виросла настільки, що владі здається неможливим контролювати її масштаб. У 1976 - переростає у стихійну демонстрацію протесту проти зниження рівня життя, але демонстрацію розгоняє міліція. Гуморину забороняють. У 1987 році це веселе свято із маскарадом і народними гуляннями знову відроджують. Тоді на вулицях там справді збиралося все місто. Найкраща оказія зустріти старих друзів і посміятися разом. Такою була Гуморина десь до середини 90-х.

Цікаво те, що з кожним роком свято все менш цікавило самих одеситів. Бо "завжди одне і те саме. Якісь занудні костюмовані вистави й напівп'яні натовпи на вулицях». Жартувати, на думку одеситів, можна й без Гуморини.

На прикінці 90-х одесити вже ігнорували це свято. Якщо хтось і з'являвся у центрі міста, то, швидш за все по справах, або ж як "екскурсовод" для неодеських родичів чи друзів. І досі багато жителів гумористичної столиці скептично відгукуються про цей день. Та, незважаючи ні на що, Одесу важко уявити без сміху, гумору і «брехні», адже унікальна здатність жартувати в одеситів тече замість крові!!! А з 1991 по 1995 - День сміху проводить Всесвітній клуб одеситів. Президент клубу М. Жванецький привозить до Одеси зірок гумору. Свято супроводжується численними концертами.

За роки існування Гуморини одесити пам’ятають випуск грошей в «один Єльцин»; одеське повітря, що продається в консервах; спуск запорожця Потьомкінськими сходами; барвисту карнавальну ходу від Соборної площі до Куликового поля, парад старих автівок, численні виступи зірок і навіть феєрверк.

У 2008 році Гуморина відзначила своє тридцятип’ятиліття під девізом «Місце сміху змінити не можна». Хто б мав сумнів! Урочисте відкриття «Гуморини-2008» відбулося на Думській площі о 12.00. З Потьомкінських сходів спустили 2012 м’ячів, які потрапили у футбольні ворота біля підніжжя Потьомкінських сходів. Це була місцева підготовка до Євро-2012. Нерозумно було б пропустити концерт «Іменини Гуморини» і караоке на Приморському бульварі під назвою «День народження фаршированої риби». Крім традиційної ходи і вуличних виступів, в одеських театрах відбувалися різноманітні концерти за участю Ю. Гальцева, Р. Карцева, С. Дроботенка, О. Воробей, «95 кварталу», «Наша Раша». Одеса вміє приймати гостей. Як кажуть корінні сміхуни: «Ми зможемо вас здивувати не тільки високими цінами. Ми виб’ємо з вас усмішку, при чому застосовувати фізичну силу не доведеться!»

Прогулюючись Одесою, не забудьте завітати у дворик Одеського літературного музею: саме тут відбулося відкриття гумористичного пам’ятника Ільфу і Петрову.

Обов’язково познайомтесь і з самим Рабиновичем — героєм одеських анекдотів, «Ты одессит Миша» — скульптурний шарж на М. Жванецького зовсім поряд, як і «Рыбачка Соня» і «Одесса-мама».

Не менш відомими є і одеські анекдоти, які вже давно перетворилися на окремий жанр. Цілком в одеському дусі пам’ятник 12-му стільцю, що на Дерибасівській, з викарбуваними крилатими фразами Остапа Бендера (героя відомого твору Ільфа і Петрова “12 стільців”).

Не менш цікавий і пам’ятник апельсину на розі Пушкінської та Ланжеронівської. Такої честі цей фрукт удостоївся за… врятування Одеси. Коли цар Павло, син Катерини ІІ, прийшовши до влади, хотів припинити фінансування міста, кмітливі одеські купці відправили йому в подарунок досить екзотичні на той час помаранчі. Правителю вони дуже сподобалися – і Одеса отримала фінансову допомогу… Як бачимо, вміння жартувати ще й тоді одеський народ не позичав!

Не винятком буде і цей рік. Міська влада Одеси очікує, що на Гуморину-2010 приїдуть до 100 тисяч осіб з інших міст України, а також з-за кордону.

Як повідомила під час прес-конференції у вівторок віце-мер Одеси Тетяна Фідірко, святкування розпочнеться з відкриття пам'ятника Костянтину Паустовському в Саду скульптур біля Літературного музею.

На Гуморину організатори обіцяють традиційну карнавальну ходу, виставку карикатур та гала-концерт на Куликовому полі.

За словами Фідірко, на Приморському бульварі відбудеться виставка карикатур, у якій візьмуть участь роботи понад 200 українських художників, у Міському саду - свято для дітей «Гуморинка-2010», а на Катерининській площі - фестиваль студентських команд КВН «Аукціон жартів». Крім того, за її словами, на вулиці Дерибасівській будуть організовані "чисто одеські атракціони", серед яких гурман-шоу - чемпіонат з поїдання фаршированої риби.

З 16:00 до 18:00 карнавальна колона пройде по маршруту від вулиці Садової через Дерибасівську, Рішельєвську, Пантелеймонівську вулиці на Куликове поле, де о 18:00 розпочнеться гала-концерт. Цього року в ньому візьмуть участь Потап і Настя Каменських, «Вечірній квартал», гурт «Дюк-тайм» і низька одеських артистів. Концерт завершиться о 21:00 святковим феєрверком.

Після концерту на Куликовому полі розпочнеться молодіжна дискотека, яка триватиме з 21:00 до 23:00. Розважати молодь будуть гурти «Тартак», «Дилема», «Пара нормальних» і «Чотири королі».

За словами Фідірко, цього разу на вулицях Одеси заборонять продаж алкоголю та пива, за що так бореться корінне населення. Стежити за дотриманням заборони, а також охороняти громадський порядок на Гуморині будуть близько півтори тисячі співробітників міліції.

Як повідомлялося, Міжнародна програма захисту прав споживачів Знак якості за підсумками 2009 року присудила Одесі нагороду в номінації «Найкраще місто України». Влада Одеси традиційно оголошує у зв'язку з проведенням в Одесі Гуморини 1 і 2 квітня неробочими днями.

Отже, перше квітня – це свято, яке дозволяє жартувати, сміятись та приносити радість людям, які тебе оточують. Хоча я вважаю, що приносити людям радість можна і треба не тільки 1 квітня, а кожного дня. Отож, давайте не будемо чекати цілий рік для того, щоб зробити приємне своїм друзям та підняти їм настрій, а будемо робити це щодня та щомиті. Бо люди поряд – це найважливіші люди у світі, які завжди будуть разом із нами. А 1 квітня особливо, тому жартуйте та подовжуйте життя собі та своїм близьким!!!

Автор статті - Ірен Файчак