Історія
На території Криму проживали кіммерійці (XII ст. до н.е.), про що свідчать топоніми східної частини Криму: „Кіммерійські переправи”, „Киммерик”.
У середині VII ст. до н. е. частину кіммерійців відтіснили скіфи із степової зони у передгір’я і гори Криму, де вони створили компактні поселення. У цих районах проживали також таври, від яких походить старовинна назва гірської та берегової частини Криму – Таврика, Таврія, Таврида. До наших днів збереглися і були дослідженні залишки укріплених осель та житлових будівель таврів - кромлехи – кільцеподібні огорожі з вертикально поставленого каміння, і таврійські гробниці – „кам’яні ящики”.
У VI — V ст. до н. е., коли в степах господарювали скіфи, на березі Криму заснували торгові колонії вихідці з Еллади. На пам’ять про себе вони залишили назви найдавніших міст: Пантікапей, або Боспор (сучасна Керч), і Кафа (Феодосія) були побудовані колоністами з древньогрецького міста Мілет. Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, зведений греками із Гераклеї Понтійської. Грецькі колоністи привезли до берегів Кіммерії-Таврики своє мистецтво будувати кораблі, вирощувати виноград, оливкові дерева та багато інших культур, зводити чудові храми, театри, стадіони. В Криму виникають сотні грецьких поселень – полісів. Античні греки створили величні історико-літературні пам’ятки про Крим. Еврипід на кримському матеріалі написав драму „Іфігенія в Тавриді”. Греки, що проживали в Херсонесі Таврійському і в Боспорі Кіммерійському, знали „Іліаду” та „Одіссею”, де Кіммерія описуеться як „сумна область, що покрита вічно вологим туманом та темрявою хмар”.
До кінця III ст. до н.е держава скіфів значно скоротилася під натиском сарматів. Скіфи були змушені перенести свою столицю до річки Салгир (поблизу Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, він же Неаполіс.
Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III ст. н. е. і була знищена готами, які з’явились тут приблизно на початку III століття. Перебування в кримських степах готів продовжувалось порівнянно недовго. Під натиском гуннів в IV ст. н. е. вони змушені були піти у гірські місцевості Криму, де поступово змішались з нащадками тавро-скіфів. До історичних пам’яток того періоду належать печерні міста, розташовані в Бахчисарайському районі в зоні Севастополю.
В кінці VIII — початку IX ст., після виникнення держави Київська Русь, київські князі, переслідуючи політичні цілі, які були пов’язані з торгівлею, організовують походи в Крим, на південне узбережжя. Слов’янська колонізація досягає Керченського проливу.
Монголо-татари прийшли до Криму у 1223 р. Вони знищили Судак, який на ті часи був найбагатшим серед торгових центрів Криму. Положення завойованих народів півострову стало дуже важким. Золотоординські завойовники обклали їх величезною данню – ясаком, вивозили рабів і продавали до інших країн. Після завоювання монголами Таврії в першій половині XIII ст. вони в деяких місцях увійшли до складу владної верхівки Криму.
Захопивши в XV ст. Таврику, турки за допомогою італійських спеціалістів створили на Перекопі міцну фортецю Ор-Капу. З того часу у Перекопського валу з’явилось друге ім’я – Турецький. Основним заняттям кримських татар (так їх стали називати набагато пізніше) в південних районах було садівництво, виноградарство, вирощування табаку. У степових районах Криму було особливо розвинене тваринництво (вівці, коні).
