Галицький Спа… (Авторська стаття)
(Моршин)
Маленькі міста часом вражають великою історією… Дива природи не обов’язково повинні вражати захмарними вершинами чи найдовшими в Європі підземними лабіринтами. Диво – може бути рідним і по-домашньому комфортним. Таким, як одна із бальнеологічних перлин України – славне місто Моршин.
Моршин – невеличке мальовниче містечко на Прикарпатті, розташоване серед карпатських заповідних лісів на висоті 340м над рівнем моря. Моршин – добре відомий в Україні та за її межами бальнеологічний курорт гастроентерологічного профілю – має давні лікувальні традиції. Завдяки цілющим властивостям висококонцентрованої місцевої водички, до складу якої входять залізо, бром, йод, магній та значна кількість розчинного кисню, у XIX столітті його називали не інакше, як Галицький Карлсбад.
Історики досі сперечаються щодо походження самої назви цього курортного містечка. Одні вважають, що назва «Моршин» походить від Петра Морштина – ймовірного засновника цього поселення, ім’я якого зустрічається в історичних джерелах. Історик Василь Лаба у своїй книзі «Історія Моршина від найдавніших часів до 1939 року», припускає походження назви від румунського слова «мурса», що означає «вода з медом». Та серед самих моршинців найпопулярнішою версією є походження назви від словосполучення двох німецьких слів, що в перекладі означають «красиве болото».
Особливу ауру цього місця відчули ще наші предки, котрі заснували тут у 1482 році перше поселення. Вони відкрили й диво-воду – густішу за звичайну прісну воду рідину, що не смакувала для пиття.
В судових актах гродських та земських згадується, що Моршин та прилеглі села були власністю шляхтича Юхна (Юрія) Нагваздана та входили до складу Польського королівства. На той час це було невеличке село, 
котре нараховувало 12 дворів. Проте, вже в ті часи селяни в Моршині використовували джерела ропи для виварювання солі. Топонімічні назви «баня», які й досі зустрічаються в назвах населених пунктів чи частини міста, свідчать про використання спеціального приміщення – «бані» або «жупи», в яких і випарювали з ропи сіль. Оскільки в часи середньовіччя сіль добували в малій кількості, то вона була доволі прибутковим товаром, то ж займатись солеварними промислами було вигідно і прибутково. Тим паче, що неподалік знаходилось місто Жидачів (Зудеч), в якому був один з найбільших ринків солі. Саме за соляний промисел вирішили взятися тогочасні власники Моршина – шляхтичі Бранецькі, котрі отримали від королівської канцелярії дозвіл на відкриття соляних шахт. Було викопано п'ять шахтних колодязів для видобутку ропи, з якої шляхом виварювання отримувалась сіль. Однак промисел не виправдав себе - моршинська сіль була гіркою та непридатною для вживання, то ж не могла конкурувати з сіллю з інших міст. Соляні промисли а з ними й джерела приходять в занепад. Цікавим є те, що гіркого смаку солі додавав мірабіліт – глауберова сіль. Тільки через століття Глаубер добув мірабіліт хімічним способом, який в Моршині добували натуральним способом.
Минали вагомі для суспільства століття. До усіх міст поступово пробивався технічний прогрес. Поселення переходило з рук в руки і часто змінювало власників, одним із яких був і Францішек Смолька – глава австрійського парламенту, похований, до речі, на Личаківському цвинтарі у Львові. Саме він взяв викуп з моршинців в розмірі 12688 злотих 30 крейцарів за відміну кріпосного права. З часом життя села значно пожвавилось, однак Смолька цим не зумів скористатись, то ж за борги змушений був продати Моршин.
Так і у 1875 році через Моршин пролягла залізнична гілка Стрий-Станіслав. Саме вона і визначила майбутній розвиток курорту: зручне сполучення зі Львовом відкрило Моршин усій тодішній Європі. А через чверть століття його вже називали не інакше, як «Галицьким Карлсбадом» чи «Галицьким Спа».
Справжнє життя курорту розпочинається із 1878 року. Наприкінці ХІХ століття було відкрите перше мінеральне джерело, що отримало назву «Під Матір’ю Божою», і одразу ж було впорядковане колишнім господарем Моршина, неймовірно кмітливим купцем, німцем за походженням – Боніфацієм Штиллером.
Історія знаменитого джерела оповита переказами й легендами, які зайвий раз підтверджують унікальність походження цієї води й неординарність її цілющих властивостей. Існує давнє повір'я, яке розповідає, що дітям, які бавилися біля невеличкого потічка, якось з’явився образ Божої Матері, Діви Марії. Вона їм, привітно та лагідно усміхнувшись, запропонувала скуштувати водиці з того джерела, біля якого вони щодня гралися, нічого не підозрюючи. Щасливі і здивовані діти побігли додому, аби розповісти цю неймовірну новину батькам. Так і стали в народі з того часу цілюще джерело називати «Під Матінкою Божою».
Боніфацій Штиллер побудував тут корпуси, організував лабораторні дослідження й продаж мінеральної води, солі і торф’яної грязі (пелоїдів), на які особливо щедра моршинська земля.
ХХ століття відзначилося в історії курорту лише єдиним – зміною влади та власників санаторіїв. Головний лікувальний чинник – цілюща вода – залишився незмінним і досі оздоровлює усіх людей із різних куточків світу.
У 1995 році засновано Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», який розпочав розлив природної столової мінеральної води «Моршинська». Ця вода народжується в екологічно чистому регіоні Прикарпаття і має неперевершений смак чистої джерельної води. Моршинська долина є заповідником Прикарпатського регіону. Довкола джерела простягається широка смуга незайманих карпатських лісів, що забезпечує первісну екологічну чистоту цих місць.
Сучасний Моршин, невеличке курортне містечко за
Моршин сьогодні – це місто, де проживає понад 6000 жителів, в якому функціонує десять санаторіїв, які спеціалізовані по лікуванню хворих з захворюваннями органів травлення та обміну речовин і які оздоровлюють щорічно понад 10000 пацієнтів.
Місто Моршин – культурний та духовний центр Стрийщини, де працює Палац культури на 650 місць (великий концертний зал), середня школа, дві бібліотеки, школа мистецтв, спортивна школа та декілька туристичних фірм. У місті діють дві церкви. Біля Палацу культури, задумавшись, сидить вилитий в бронзі Тарас Григорович Шевченко. Неабиякою гордістю, а також, безперечно, архітектурною та історичною пам’яткою і символом курорту є старий бювет мінеральних вод.
Чисте повітря, чудова паркова зона, карпатські сосни і ялини, доброзичливість навколишніх людей створюють відпочинковий і особливо творчий настрій усім, хто відвідує цю карпатську бальнеологічну перлину.
Автор статті Ірен Файчак
