Княжа доба
Київська Русь (9 століття - 1240) - середньовічна монархічна держава династії Рюриковичів у Східній Європі з центром у місті Києві. У середньовічних джерелах її називали Русь або Руська земля. Термін "Київська Русь" впровадив до наукового обігу Микола Михайлович Карамзін.
В часи свого найбільшого розквіту на початку 12 століття сягала від Карпат до Волги та від Чорного до Балтійського морів.
Сприятливі географічні умови (добрий клімат, родючий чорнозем, перехрестя важливих сухопутних та водних шляхів, врешті, доступ до двох морів) були підставою її розвитку, а з другого боку, близьке сусідство з азійськими степами, звідки раз у раз наступали кочові орди, були однією з причин її занепаду.
Зародження Київської Русі ще й досі не має одностайного відображення у працях істориків. За літописним переказом князь Кий разом з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ - майбутню столицю східнослов'янської держави та сучасної України. У середньовічних джерелах Київську Русь називали Руссю або Руською землею. Давньоруська держава зародилась внаслідок об'єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода.
Виникнення Київської Русі традиційно пов'язують з формуванням у середині IX ст. Київського князівства князями Аскольдом та Діром, та з об'єднанням князем Олегом північних та південних східнослов'янських земель. Поширення влади Київських князів на нові території, формування системи адміністрації, судочинства і збирання данини розгорнулися у часи князювання Ігоря (912-945), Ольги (945-964 - 969) та Святослава (964-972).
Період розквіту
Велике значення у розвитку Руської держави мало прийняття християнства Володимиром Великим близко 988. Нова релігія не тільки спричинилася до піднесення культури населення, але також здобула Русі належне місце серед європейських держав. Другим важливим чинником у держ. будівництві Руської держави була розпочата за Ярослава Мудрого кодифікація права (впроваджено перше руське зведення норм світського права «Руська Правда»), що пізніше знайшла остаточне оформлення у «Руській Правді» (див. ЕУ 1, 411-19 стор.). Таким чином, за князів Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава Мудрого (1019—1054) Київська Русь трансформувалася в одноосібну ранньофеодальну монархію на основі християнської віри візантійського обряду.
Період міжусобиць і роздробленості
По смерті Ярослава в Київській Русі розгорнулася міжусобна боротьба за великокняжий престол. Сильну центральну владу на короткий час відновили онук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1113—1125) та його син князь Мстислав (1125—1132). З середини XII ст. у державі Київська Русь розпочалася доба удільної роздробленості та відцентрових процесів, які набули значного поширення. Одноосібна монархія перетворилася на колективний сюзеренітет роду рюриковичів. У другій половині XII — на початку XIII ст. Київська Русь складалася з низки самостійних державних утворень, земель-князівств.
Ярослав Мудрий, вмираючи, поділив Київську Русь поміж своїх синів, передавши зверхню владу найстаршому з них і передбачаючи так званий сеньйоральне (старшинне) спадкоємство київського прістолу. Але поділ Русі викликав тривалі княжі усобиці, що разом з нападами половців спричинилися до занепаду могутності Русі. Любецький з'їзд князів у 1097 році перетворив Руську державу на своєрідну федерацію князівств, ввівши, замість сеньйорату, засаду вотчинности (дідичности). У межах Руської держави створилися фактично незалежні князівства: Київське, Чернігіво-Сіверське, Переяславське, Володимирське (Волинське), Галицьке, Турово-Пинське, Полоцьке, Суздальське та Новгородське.
Сильного удару по Києву завдало його руйнування та пограбування військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році. Але, не зважаючи ні на що, Київ залишився аж до нападу татар у 1240 році політичним, економічним, церковним і культурним центром Київської Русі й далі уважався "матір'ю руських городів". Об'єднуючими чинниками Русі були: спільна династія Рюриковичів, однакові форми політичного устрою князівства, право, релігія й церква, врешті, літ. мова, що великою мірою нівелювало й послаблювало ті відосередні сили, які випливали з різниць розмовних мов, побуту та економічних умов поодиноких частий Руської держави.
Монголо-татарська навала і занепад Київської Русі
В 1223 дружини київського, чернігівського, галицького та волинського князівств, які виступили спільно з половцями, зазнали нищівної поразки у битві на р. Калці з передовими загонами монголо-татарського війська на чолі з Джебе та Субедеєм, яких підтримали деякі князі, а також слов'янське населення степів (так звані бродники). Після навали полчищ монгольського хана Батия у 1237-1241 рр. Київська Русь припинила існування. Більшість руських земель опинилася у васальній залежності від держави монголо-татарських завойовників - Золотої Орди.
