Вінницька

Історія Вінниччини – це частина історії Правобережної України. Численні археологічні пам'ятки свідчать, що її територія була заселена вже у найдавніші часи. Стоянки людей епохи палеоліту виявлено в різних місцях області, особливо в Побужжі й Придністров'ї.

Майже в кожному районі області виявлено ознаки трипільської культури – першої землеробської культури на території нашої країни (III–II тисячоліття до н.е.). Найбільші поселення того часу виявлено в селах Сандраках (Хмільницький район), Михайлівці (Тульчинський район), Григорівці і Кукавці (Могилів–Подільський район).

На території області виявлено чимало городищ і курганів. Немирівське скіфське городище є одним із найбільших на Україні; воно займає площу понад 1000 га. Земляні вали тут подекуди ще й тепер сягають 7–8 м висоти.

Територія Вінниччини належить до найдавніших східнослов'янських земель. У IX–XI ст. ці землі входили до складу Київської Русі.

Дальший розвиток феодальних відносин у Київській Русі призвів до її розпаду й утворення окремих руських феодальних князівств–земель. Наприкінці XII ст. Галицьке й Волинське князівства об'єдналися в одно велике Галицьке–Волинське князівство. Значна частина земель між Бугом і Дністром, в тому числі територія сучасної Вінниччини, увійшла до його складу під назвою Пониззя (Поділля).

У другій половині XIV ст. литовські князі, які захопили значну частину України, в тому числі і Поділля, розподілили ці землі серед своїх родичів. Вінниччина була подарована феодалам Коріатовичам. Щоб тримати населення в покорі і захищати Литву з півдня, Коріатовичі, за свідченням літописця, укріплюють подільські міста, будують у багатьох місцях укріплення, фортеці.

У XVI ст. значна частина території України, в тому числі і Вінниччина, підпадає під владу шляхетської Польщі. Ще сильніше розгорнулась боротьба українського народу за своє національне визволення.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. на Вінниччині, як і по всьому Поділлю, народ брав активну участь у повстаннях, якими керували К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович (Трясило), І. Павлюк, Я. Острянин. Особливо активно діяли повстанці на Брацлавщині, в містах Вінниці, Немирові, Шаргороді, Бару.

Широкого розмаху досяг народний рух на Поділлі під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Значна частина подій під час цієї війни відбувалася на Вінниччині. Наприклад, битва під Махнівкою (нині Комсомольське Козятинського району) – у 1648 р., під Вінницею і Красним – у 1651 р., під Батогом (тепер с. Четвертинівка Тростянецького району) – в 1652 р., оборона Буші – 1654 р. та ін.

На Вінниччині діяли загони, якими керували найближчі сподвижники Богдана Хмельницького – Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай. Великі кургани на території багатьох районів області залишилися німими свідками славної боротьби українського народу за свободу і незалежність.

У 1672–1699 рр. Поділля знемагало під гнітом турецького султана, після чого його знову загарбала польська шляхта.

У 1793 р. Правобережна Україна, в тому числі і Подільське та Брацлавське воєводства увійшли до складу Російської імперії. На їх місці була утворена Подільська губернія.

У середині XIX ст. на Україні розвивається металургійна і вугільна промисловість, промисловість по переробці сільськогосподарських продуктів, будуються залізниці. Подільська губернія стає одним з найважливіших районів країни по виробництву цукру.

Поділля швидко перетворюється у великий район бурякосіяння і цукрової промисловості. З цукровою промисловістю був тісно зв'язаний розвиток ряду інших галузей промисловості, зокрема спиртової, суперфосфатної, а також транспорту.

Вже наприкінці XVIII ст. у Тульчині Брацлавського повіту працювала суконна мануфактура графа Потоцького. У 1797 р. на цій мануфактурі налічувалось 95 верстатів. У Махнівці (тепер Комсомольське) працювала панчішна фабрика. В 1914 р. на Поділлі нараховувалось 11 мануфактур, на яких налічувалось 34 верстати.

Крім суконної, на Поділлі працювали скляні, селітрові, поташні мануфактури, виробництво цегли, шкіри тощо. Але з усіх промислів найбільш поширеними були на Поділлі каменотесний і деревообробний. Кустарі виробляли вози, сані, рала, борони, жлухта, корита, мазниці, ярма, сита, тощо.

Кустарним виробництвом займалась переважна більшість селянських родин. Майже всі потреби населення в одязі задовольнялись домашніми виробами. Тільки заможніша частина міщан одягалась у фабричні сукна.
Крім того, на Поділлі були розвинені такі промисли, як мукомельно–круп'яне, виробництво вина та пива, свічок, мила тощо.

Великою подією в економічному житті Вінниччини була побудова залізниці Київ – Одеса, що почала діяти з 70–х років XIX ст. Вона пройшла через Козятин, Вінницю, Жмеринку, Вапнярку, Крижопіль.

Герб. Герб вінницької області зовні виглядає як геральдичний щит, що складається з чотирьох частин. Дві голубі частини, на яких зображено по сонцю, символізують головні річки регіону – Дністер та Південний Буг.

Білий хрест з лазуревим щитком на червоному фоні означає обїєднання Поділля та Брацлавської землі.