Ямна культура. Найдавніші кургани на Землі
Кургани (тюрк.) – це надмогильні насипи землі або каменю, в основному напів сферичної форми. Найдавніші кургани датуються IV—III тис. до н. е., пізніші - XIV—XV ст. н. е. Розповсюджені практично в усіх країнах світу, вони бувають одиночні, або розміщені цілими групами іноді до кількох тисяч курганів.
Розміри древніх ямних курганів дуже значні. Їх діаметр досягає 20 м, а висота деяких, що сильно осунулись із часом, навіть сьогодні перевищує 7 м. Над курганами височіли кам’яні баби – статуї людини (воїнів, жінок), що простояли чотири з гаком тисячі років. Зараз ці статуї знаходяться або в музеях, або у приватних колекціях, хоча ще не так давно їх можна було побачити у Херсонських степах.
Вчені так і не вирішили, кого зображають кам’яні баби – бога чи людину. Але безперечно, що у III тисячолітті до н. е. у монументальному мистецтві з’являється образ людини.
Ямна культура – це стародавня спільність ранніх суспільних утворень епохи енеоліта – ранній бронзовий вік (3-е тис. до н. е.) у Каспійсько-Чорноморських степах. Перші пам’ятки ямної культури відкриті В. Городцовим у 1901 р. на Північному Донцеві: від Південного Приуралля до Дністра, від Передкавказзя до Середнього Поділля. В середині ямної культури виділяють 9 локальних варіантів, що відповідають одним племенним группам та археологічним культурам. Один із таких – це Нижньодніпровський, на Херсонщині. Усі варіанти мають спільну ознаку – поховальні пам’ятники та обряд поховання. Кургани епохи ямної культури – найдавніші із відомих світу. Навколо села Іванівка, Хмельницької області, їх більше 300 – унікальна для Европи концентрація. Крім того, більшість з них чудово збереглася. На фоні степового простору вони виглядають дуже екзотично. По-різному виглядають кургани у різний час доби та пори року. Влітку на просторах приморського степу можна спостерігати міраж, коли кургани наче пливуть між небом і землею, як кораблі.
Ямну культуру називають ще культурою курганів. Їх дуже важко досліджувати. Для того, щоб добратись до могили, потрібно перекопати тонни землі. Коли курган відкривають, то під ним знаходять яму. Саме внаслідок традиції ховати померлих у простій ямі під курганом і виникла назва культури.
Довгий час розташування поселень ямників було невідоме. Ямники рідко клали речі у могилу, тому археологам було важко зрозуміти, до якої культури відносити поховання. Матеріали про ямників збиралися багато років. Виявилось, що вони були не мисливцями, а коноводами. Справжню самоназву цих племен ми, очевидно, ніколи не дізнаємось.
Поселення були тимчасовими стоянками коноводів. Деякі із них знайдені та досліджені археологами коло села Іванівка, Голопристанського району, на Херсонщине. В Херсонському обласному краєзнавчому музеї зібрано багато експонатів про ямний період.
На другому етапі (друга половина 3 тис. до н. е.) виникають локальні варіанти. У причорноморських степах поряд з ознаками раннього етапу з’являються поховання „на боку”. Крім того, у могилі цього періоду знайдено яйцевидні сосуди з низьким горлом, плоскодонні горшики, шнуровий орнамент, мідні вироби (ножі). Третій етап (початок 2 тис. до н. е.) визначають по могилам, у яких знайдено ще більше пам’яток побуту древніх.
Основою життя ямної культури було кочове і напів кочове тваринництво. Землеробство у кочових степах було на другому плані. Нащадки ямників війшли у склад деяких етнічних групп індоевропейської мовної сім’ї.
